Колапс: коли Земля струсила нас із себе
Усе почалося з Колапсу. Це було багато поколінь тому, і розповіді про це сьогодні звучать майже як страшилки. Це не була звичайна війна. Це була фатальна синхронізація катастрофічних природних явищ: нищівні повені, всепоглинаючі вогняні шторми та землетруси, що здригали континенти. Це був руйнівний час, який стер майже всі докази того, як насправді виглядало життя до цього.
Сьогодні ми бачимо лише скелети тих часів. Поглянь на руїни на поверхні — покинуті, поховані та забуті міста. Ідеальним прикладом є карта Похованого міста. До того як пісок поглинув усе, це місце було відоме як Morano. Лише нещодавно сильні вітри знову оголили частини міста. Коли ти пробираєшся крізь руїни, усе ще можна побачити старі вивіски — це надгробки цивілізації, назву якої ми майже забули.
Exodus: втеча Valerus
Але поки світ палав, була надія — принаймні для тих, хто міг собі це дозволити. Технології тоді були дуже просунутими, і космічні польоти якраз ставали реальною можливістю. Схоже, компанія під назвою Acera тут смикала за мотузки.
Сталася історична подія, відома як Exodus. Жмені заможних вижилих, яких ми сьогодні називаємо Valerus, вдалося втекти від знищення. Вони зійшли на борт технологічних див, які сьогодні давно пішли в забуття, і вистрілили собою в космос.
"Поки ми тут внизу боремося за кожен патрон, ми знаємо, що вони там. Ті, хто вижив у космосі."
Якщо ти сьогодні станеш біля Spaceport, то побачиш колосальні стартові вежі. Їх видно за кілометри — гігантські монументи технологічного прогресу, який ми сьогодні навряд чи можемо собі уявити. Звідси шатли Exodus із ревом неслися в небо, навантажені надією та відчаєм.
Можливо, майбутні шляхи приведуть нас на космічні станції або навіть на Місяць. Це було б щось неймовірне. Навіть наша сьогоднішня інфраструктура — це спадок Exodus. Мережа тунелів, труб і точок екстракції, яку ми, Raider, використовуємо, виникла в той час. Спочатку вони були побудовані для транспортування тонн матеріалів для будівництва об’єктів Exodus. Ця величезна система вантажних ліфтів і шляхів швидкого транспорту пізніше була перепрофільована і сьогодні відома як наша цивільна лінія метро.
Епоха світанку (Age of Sunrise): короткий перепочинок
Після того як еліта пішла, а більша частина населення була знищена, запанувала глибока темрява. Але покоління потому настала Епоха світанку (Age of Sunrise). Старі люди досі розповідають про це. Це була ера оптимізму. Екологія планети почала відновлюватися, старі технології відкривалися заново, і люди знову побудували організоване суспільство.
У цей час виникли гідропонні куполи, які ти сьогодні знайдеш на карті біля дамби Alcantara в затхлому болоті. Вони були сміливим експериментом, щоб зробити людство менш залежним від зібраного коріння, грибів і ягід. Це була спроба знову жити, а не просто виживати. Але мир був оманливим.
Перша хвиля: коли радари показують «Arc»
Потім прийшла Перша хвиля. Подія, яка врізалася в пам’ять тих, хто її пережив. Роботи Arc почали сипатися з неба величезними роями, знищуючи будь-яку стабільність Епохи світанку. Ти коли-небудь замислювався, чому ми називаємо їх «Arc»? Усе через радарні системи людей на поверхні. Коли машини прибувають з орбіти, вони залишають характерний дугоподібний слід на моніторах — Arc. Ці перші машини були ще дуже примітивними. Тодішні Raider швидко знайшли їхні слабкі місця та побудували мережу аванпостів і оборонних споруд, які ти сьогодні бачиш у вигляді руїн на картах.
Кошмаром того часу були Leapers — шестиногі механічні ходоки, величні та дивовижно адаптивні. Після того як останній Leaper був переможений у Rust Belt, їх там більше ніхто не бачив. Але чутки вперто ходять: у віддалених, похмурих регіонах Speranza вони нібито все ще блукають. Іржаві оболонки, які ми знаходимо сьогодні, — це пам’ятники битві при Victory Ridge, де організовані Raider перемогли Arc зі скелястих висот і поклали край Першій хвилі.
Друга хвиля та підземелля Toledo
Але людство святкувало занадто рано. Arc здатні вчитися. Ми знаємо зі старих кодексів даних, що вони постійно вдосконалюють свої конструкції та тактику. Це підводить нас до сьогодні: Другої хвилі. Цього разу машини високотехнологічні, ефективні та безжальні. Вони остаточно загнали нас під землю. Наш світ тепер — Toledo, гігантське підземне місто, яке насправді є клаптиковою ковдрою з ізольованих районів. Ці спільноти розташовані далеко одна від одної та розділені тоннами уламків.
Speranza — найстаріший із цих кварталів. Він був заснований на початку Другої хвилі як незалежне поселення, побудоване глибоко в старих підземних структурах і будівлях, які давним-давно були поглинуті гігантськими карстовими воронками. Тут, у Toledo, люди дбають про себе самі. Іноді вони працюють разом, але найчастіше панує недовіра.
Тут у гру вступаємо ми, Raider. Ми — єдине джерело рідкісних товарів для жителів Toledo. Але оскільки ресурсів занадто мало, ми, Raider, стали територіальними та ворожими. Це справжнє обличчя боротьби там, зовні: кожен сам за себе і намагається принести найкращу здобич своїй спільноті — навіть якщо її доводиться відбирати в іншого Raider силою.
Жнива та гонка озброєнь
Чому вони тут? Ми спостерігаємо за ними під час подій Жнив (Harvest). Arc зондують ґрунт і збирають природні ресурси з руйнівною ефективністю. Гігантська Queen Arc охороняє ці пункти збору перед тим, як сировина буде відправлена назад на орбіту. Дехто вірить, що це інопланетні загарбники. Інші впевнені: це Acera експлуатує нас зверху.
Але ми не беззахисні. Майже все, що ми використовуємо, — це результат зворотного інжинірингу. Наші винахідники в Toledo навчилися перепрофілювати технологію Arc. Наші енергетичні щити, наші гаджети та гранати — усе це вкрадена техніка машин. Це світ, у який ти виходиш сьогодні, Raider. Вічна гонка озброєнь між людиною та машиною, між районом і районом. Бережи свою спину. Там, нагорі, немає друзів, тільки здобич і залізяки.